Госпіталізувати не можна відмовити: чому наказ МОЗ №1044 розділив медичну спільноту

Нові критерії госпіталізації мають уніфікувати клінічні рішення та зменшити необґрунтоване використання стаціонару. Проте лікарі побоюються, що без чітких юридичних і фінансових гарантій Стандарт може стати не інструментом підтримки, а ще одним механізмом контролю.

30 липня 2026 року Міністерство охорони здоров’я України затвердило наказ №1044 «Про затвердження Стандарту “Критерії госпіталізації пацієнтів для надання стаціонарної медичної допомоги”». Документ уже має статус чинного та поширюється на заклади охорони здоров’я всіх форм власності й лікарів-ФОП, які надають спеціалізовану медичну допомогу дорослим.

Стандарт охоплює весь маршрут пацієнта: планову й екстрену госпіталізацію, продовження перебування у стаціонарі, переведення до іншого відділення або закладу, а також виписку з подальшим амбулаторним лікуванням.

За офіційною позицією МОЗ, документ має не обмежувати госпіталізації, а зробити рішення лікарів більш послідовними та обґрунтованими. Міністерство наголошує: критерії не є автоматичним алгоритмом, а остаточне рішення повинен ухвалювати лікар з урахуванням усієї клінічної картини.

Проте після оприлюднення наказу у професійній спільноті розгорнулася гостра дискусія.

Критерії потрібні. Але чи не стануть вони важливішими за пацієнта?

Саму необхідність критеріїв госпіталізації більшість лікарів не заперечує. Необґрунтоване перебування у стаціонарі створює додаткове навантаження на систему, збільшує ризик внутрішньолікарняних інфекцій і забирає ресурси, необхідні пацієнтам із тяжкими станами.

Питання в іншому: чи залишиться Стандарт допоміжним інструментом, чи перетвориться на формальну таблицю, за межі якої лікар боятиметься виходити?

Лікар-інфекціоніст, професор Ольга Голубовська однією з перших публічно заявила, що документ може створити конфлікт між клінічним мисленням і нормативними вимогами. За її словами, однакові показники у двох пацієнтів можуть мати абсолютно різне прогностичне значення, а завдання лікаря — діяти до розвитку критичного погіршення, а не чекати, поки хворий формально відповідатиме потрібному пункту таблиці.

Право на клінічне рішення залишається — але з додатковими умовами

Стандарт передбачає можливість госпіталізації навіть за відсутності повної відповідності формальним критеріям, якщо лікар бачить достатні клінічні підстави або значущі соціальні ризики для безпеки пацієнта.

Однак таке рішення потрібно задокументувати, погодити із завідувачем відділення та/або черговим лікарем, а надалі розглянути під час внутрішнього моніторингу доцільності госпіталізацій.

Формально професійна автономія лікаря збережена. Але на практиці виникає ризик так званої оборонної медицини:

• госпіталізував пацієнта поза формальними критеріями — маєш додатково пояснювати рішення;
• відмовив у госпіталізації, а стан погіршився — відповідатимеш за недооцінений ризик;
• не зміг отримати погодження керівника — незрозуміло, хто нестиме відповідальність за затримку.

Особливо складно уявити реалізацію такого механізму вночі, під час масового надходження постраждалих, повітряної тривоги, відсутності зв’язку або роботи прифронтової лікарні з обмеженою кількістю персоналу.

Чи справді пацієнта потрібно відправляти додому і чекати погіршення?

У соціальних мережах наказ уже називають документом, який нібито вимагає чекати, поки пацієнт стане «достатньо тяжким». Це емоційне спрощення.

Офіційне роз’яснення МОЗ прямо зазначає, що підставою для госпіталізації може бути не лише критичний показник, а й:

• потреба у цілодобовому спостереженні;
• необхідність безперервного моніторингу життєвих функцій;
• лікування або втручання, яке неможливо безпечно провести амбулаторно;
• відсутність доступної та безпечної амбулаторної альтернативи;
• сукупність клінічних даних, супутніх захворювань і ризиків погіршення.

Отже, відсутність догляду вдома, неможливість швидкого повторного огляду, значна віддаленість від лікарні або неспроможність безпечно організувати лікування поза стаціонаром можуть бути частиною обґрунтування госпіталізації.

Але саме тут виникає практична проблема: лікар повинен не просто оцінити ризик, а ще й належно його задокументувати та погодити рішення.

Спостереження до 24 годин: рішення чи нове вузьке місце?

Якщо остаточне рішення неможливо ухвалити одразу, Стандарт передбачає медичне спостереження тривалістю до 24 годин. За цей час можна провести додаткову діагностику, оцінити динаміку стану та визначити подальший маршрут пацієнта.

Це важливий запобіжник для пацієнтів із неясним болем у грудях, нестабільними показниками, атиповим перебігом інфекції або високим ризиком швидкого погіршення.

Водночас залишається питання: чи всі приймальні відділення мають достатню кількість місць, персоналу та обладнання для безпечного 24-годинного спостереження? Без відповідної інфраструктури правильний механізм може залишитися лише нормою на папері.

Посилання на наказ, що втратив чинність

Окремі запитання викликає згадка в новому Стандарті наказу МОЗ №72 від 23 лютого 2001 року «Про затвердження окремих документів з питань сімейної медицини». Саме його додатком 4 було затверджено Примірне положення про денний стаціонар.

Водночас у базі законодавства Верховної Ради України цей наказ має статус «Втратив чинність». Новий Стандарт справді посилається на нього, визначаючи денний стаціонар як одну з альтернатив цілодобовій госпіталізації.

Це не означає автоматичної недійсності наказу №1044, однак створює обґрунтоване питання: яким чинним нормативним актом сьогодні врегульовано організацію денного стаціонару? До офіційного роз’яснення цей фрагмент варто трактувати обережно, без категоричних юридичних висновків.

Чи штрафуватиме НСЗУ за «неправильну» госпіталізацію?

Один із головних страхів медичних закладів — можливе зняття оплати або фінансові санкції за госпіталізації, які аудит визнає необґрунтованими.

Водночас твердження, що кожна госпіталізація поза табличними критеріями автоматично призведе до штрафу НСЗУ, наразі не має підтвердження в офіційному роз’ясненні МОЗ. Сам Стандарт допускає індивідуальні рішення та відступи за належного обґрунтування.

Проте невизначеність залишається. Професійна спільнота очікує окремих роз’яснень НСЗУ щодо оплати таких випадків, вимог до медичних записів і підходів до медичного аудиту.

Без цього адміністрації лікарень можуть почати трактувати критерії максимально жорстко — не через клінічну необхідність, а через страх неоплати.

Що вже радять керівникам медичних закладів

Доктор медичних наук, професор і фахівець з управління якістю медичної допомоги Андрій Котуза пропонує керівникам закладів не чекати перших конфліктних випадків, а вже зараз:

1. Проаналізувати структуру госпіталізацій за останні місяці.
2. Розробити єдиний шаблон обґрунтування рішення в медичній документації.
3. Оновити СОП приймального відділення та тріажу.
4. Визначити порядок погодження нестандартних клінічних рішень.
5. Налагодити маршрутизацію пацієнтів до амбулаторної допомоги, денного стаціонару та соціальних служб.

Для лікаря ключовим захистом залишатиметься якісна документація: об’єктивні показники, динаміка стану, супутні захворювання, прогнозовані ризики, доступність амбулаторного лікування та аргументація обраної тактики.

Що має відбутися далі

Щоб наказ №1044 справді підвищував якість допомоги, а не створював додаткові бар’єри, необхідні:

• офіційні роз’яснення щодо оплати госпіталізацій, які виходять за межі типових критеріїв;
• чіткий порядок дій під час масових надходжень, обстрілів і втрати зв’язку;
• оновлення нормативної бази щодо денних стаціонарів;
• стандартизовані форми документування клінічних і соціальних ризиків;
• оцінювання не лише кількості госпіталізацій і тривалості лікування, а й повторних звернень, екстрених госпіталізацій, переведень до реанімації, ускладнень і летальності.

Скоротити кількість госпіталізацій адміністративним рішенням нескладно. Значно важче переконатися, що пацієнти не повернуться через добу — вже у критичному стані.

Медицина потребує стандартів. Але жоден стандарт не здатен замінити клінічне мислення. Він має допомагати лікарю ухвалювати рішення, а не змушувати чекати, доки пацієнт відповідатиме формальним критеріям. Адже справжня ефективність системи вимірюється не кількістю відмов у госпіталізації, а кількістю врятованих пацієнтів.

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.