Олександр Лінчевський: оновлена система БПР та новий суспільний договір між лікарем і пацієнтом

Коли йдеться про кардинальні зміни у великій та складній системі, якою є система охорони здоров’я, ми маємо починати розмову не із засобів, форм впровадження чи наявних світових моделей. Ми маємо починати з визначення базових цінностей та принципів. Бо за великим так легко загубити головне.

П’ять років тому ми пройшли карколомний етап повстання. На той момент воно було необхідне — як необхідне провітрювання у приміщенні, що було замкнене протягом довгих років, де стало неможливо дихати. Необхідність назріла, адже просто так камінням у міліцію не кидають. Революція Гідності дала нам можливість передусім змінити стосунки у суспільстві. Але цієї зміни, зокрема в медицині, поки що не відбулося. Ми лише наближаємося до неї невеликими кроками, намагаючись здобути власний досвід.

Раніше ми жили у Радянському Союзі, в тому омріяному, сферичному вакуумі соціалістичного суспільства. Нині ми маємо перейти до суспільства, яке функціонує за радикально іншими законами та ґрунтується на інших принципах взаємодії. Але треба розуміти, що цей перехід не відбувається просто жбурлянням каміння в міліцію. А відбувається він, коли люди інакше будують стосунки один з одним та з державою.

Революція Гідності дала нам можливість передусім змінити стосунки у суспільстві. Але цієї зміни, зокрема в медицині, поки що не відбулося.

Саме тому революція, вся наша робота в МОЗ, зусилля суспільства мають бути направлені на забезпечення зміни стосунків між нами. Нам не потрібні косметичні, поверхневі зміни. Ми маємо йти від суспільства інфантильного, патріархального, де є цар, який має нести відповідальність за все, аж до прибирання у під’їзді, до суспільства, де ми самі є співтворцями нового колективного суспільного договору, де ми є творцями країни. Ми переходимо від того суспільства, де все вирішував хтось, до того, де ми маємо вирішувати самі. Як саме ми це будемо робити, яку форму взаємодії оберемо, це вже не настільки важливо. Важлива сама базова цінність, принцип «За це тепер відповідаємо ми». І ми вже рухаємося в цей бік.

У центрі всієї медичної реформи — стосунки лікаря і пацієнта. Раніше не лише такого рівня дискусії — навіть такого усвідомлення не було. Медицина — це коли ми в той чи інший спосіб боремося з хворобою, зі смертю. В цій боротьбі є лікар, пацієнт і хвороба. Стосунки лікаря і пацієнта визначають їх спільну боротьбу з хворобою. Лікар дає пацієнту свої комплексні, міжгалузеві знання. В обмін на них пацієнт дає лікарю гроші, визнання, позицію у суспільстві тощо. І що принципово — зараз знання лікаря, весь його професійний багаж фактично стають предметом продажу, стають ринковими. В який спосіб віддячити лікарю — за допомогою страхової, роботодавця чи централізовано, за допомогою НСЗУ чи планово із зарплати — це вже предмет нашого суспільного договору, буде так, як ми домовимося.

Зараз знання лікаря, весь його професійний багаж фактично стають предметом продажу, стають ринковими.

Поки що ці нові стосунки не вибудовані. Дотепер багато лікарів ублажають керівництво лікарні, будують хороші стосунки з головними лікарями, а не з пацієнтами. Ми маємо змінити цю хибну модель стосунків.

Та водночас ми маємо усвідомлювати, що ефективність системи охорони здоров’я залежить від освіти лікаря, його компетенції — саме вони впливають на результат лікування. Але, друзі, не висока зарплата робить лікаря розумнішим чи кращим, не система фінансування. Так, вони теж важливі, але кращим спеціаліста робить навчання. Лікар — це не той, хто виписує лікарняний, лікар — це людина, яка весь час вчиться, безупинно читає і дізнається про нове у своїй галузі. Лікар вчиться завжди, його професія означає пожиттєве навчання. Натепер ми вже відбираємо до медичних закладів вищої освіти тих, хто здатен вчитися, тих, в кого є справжня мотивація до цього. Саме здатність вчитися протягом усього життя — основна характеристика хорошого лікаря, а не його золоті руки чи талант від бога.

Лікар — це не той, хто виписує лікарняний, лікар — це людина, яка весь час вчиться.

Та що ми бачимо сьогодні? Всі шукають «хорошого лікаря», розпитують знайомих, хочуть почути другу, третю професійну думку. Лікарям не довіряють! І часто, на жаль, мають для цього підстави. Наше ж завдання — підняти освітній і професійний рівень українських лікарів настільки, щоб левова частка проблем пацієнта більше не потребувала довгого, іноді навіть безрезультатного, пошуку спеціаліста. Щоб пацієнт отримував кваліфіковану, якісну та адекватну допомогу скрізь, до якого б лікувального закладу він не звернувся. Щоб білий халат беззаперечно означав лише одне: перед тобою висококваліфікований сучасний лікар.

Саме тому для нас усіх принципово важлива зміна системи безперервного професійного розвитку лікаря (БПР). Яким чином забезпечити оптимальне функціонування цієї системи? Як зробити так, щоб суспільство витрачало гроші на медичну освіту максимально ефективно? Варіанти рішень містяться у наших теперішніх постановах про БПР та проекті нового наказу, що зараз перебуває на громадському обговоренні. Нову систему БПР, яку ми пропонуємо, характеризують, перш за все, три принципи: конкурентність, інтернаціоналізація та вільний вибір форм навчання.

Ми створюємо конкурентне середовище провайдерів медичної освіти, відходимо від інституційного радянського фінансування. Суспільство має платити не конкретному інституту. Ми маємо платити тим провайдерам медичної освіти, які будуть кращими. Яким чином ми визначимо найкращих? Визначить лікар. Лікар, що прагне розвиватися, піде вчитися до того провайдера, який надає найкращі освітні послуги. Він піде туди, де буде найкращий рівень експертного представництва, найкращий іноземний досвід, умови навчання, симуляційні кімнати, роздаткові матеріали — все, щоб він засвоїв матеріал якнайкраще. Інакше кажучи, він піде вчитися туди, де гроші, які суспільство витрачає на освіту лікаря, дають максимальний ефект. І результатом цього стане високий рівень знань і вмінь цього лікаря.

Ми створюємо конкурентне середовище провайдерів медичної освіти, відходимо від інституційного радянського фінансування.

Ще одне наше завдання — інтернаціоналізація медичної освіти. Ми відкриваємо кордони. І кажемо: вчитися можна не тільки у нас, але й за межами України. Ми кажемо: немає локальної, національної медицини — є міжнародна.

Третя річ — нова система БПР передбачає різні способи і форми навчання. Якщо раніше були тільки ПАЦ, то тепер — ласкаво просимо на короткі майстер-класи, у школи, на онлайн-навчання. Будь ласка, обирайте зручний для вас спосіб та вчіться.

Наказ про БПР, проект якого зараз на громадському обговоренні, забезпечить функціонування системи у перехідний період. Мова йде передусім про 2019 та 2020 роки, коли буде змінена система фінансування поліклінік усіх ланок, коли лікарня зможе платити за лікаря, його відрядження на навчання. Також новий наказ скасовує бюрократичну, принизливу систему атестації — написання лікарями часто фальшивих самозвітів. Скасовується й атестація у департаменті. З 2020 року ми почнемо змінювати систему фінансування БПР, тобто застосуємо ще й фінансові важелі: БПР лікаря буде оплачувати суспільство.

Також новий наказ скасовує бюрократичну, принизливу систему атестації — написання лікарями часто фальшивих самозвітів. 

З 2019 року український лікар починає вчитися щороку, а не раз на п’ять років. Поки що не всі українські лікарі, а лише їх частина повинна буде пройти те чи інше навчання. З 2020 року усі будуть зобов’язані раз на рік поїхати на навчання. Фактично із цими змінами ми закладаємо новий стиль життя лікаря. Раніше можна було імітувати навчання, тепер такої можливості не буде.

Що дуже важливо, пацієнт, зі свого боку, має розуміти, що якісної безоплатної медицини не буває. Якісна медицина — дороге задоволення. Здоров’я, життя — найвищі цінності сучасного суспільства. Вся медична інфраструктура, знання, наука — дуже витратні. А тому ми як суспільство, як пацієнти повинні розуміти, що наші фінансові та моральні інвестиції в медичну освіту мають бути колосальні.

Також треба чітко усвідомлювати: освіта взагалі і освіта лікаря зокрема — це базова суспільна цінність, інвестиція у майбутнє, не менш важлива, ніж ринкова економіка та демократія.