Лікарі Чорнобиля: рятували перших — ціною власного життя

26 квітня 1986 року, о 1:23 ночі, вибухнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС. У перші хвилини після аварії на місце події прибули пожежники. Медичні бригади з Прип’яті почали надавати допомогу вже вночі — без засобів захисту, без дозиметрів, із мінімальним розумінням рівня загрози, але з абсолютним усвідомленням: потрібно рятувати людей.

Швидкі допомоги міста Прип’ять почали доставляти постраждалих у лікарню вже вночі. Медики працювали з тими, кого вивозили з території реактора — виносили поранених, надавали першу допомогу вже в машині швидкої або в лікарні. У багатьох уже були симптоми гострої променевої хвороби: нудота, блювання, головний біль, опіки.

Джерело: Радіо Свобода, «Чорнобиль. Радіоактивна історія», 2021; свідчення лікаря Я. Миронова

Медики не мали ні дозиметрів, ні захисного одягу. Вони торкалися тіл постраждалих без рукавичок, зрізали одяг, мили їх водою і милом. Усе — без жодного захисту.

Постраждалих одразу доставляли до медико-санітарної частини №126 у Прип’яті. Це була єдина лікарня міста, і вона не була пристосована для прийому великої кількості опромінених. До ранку 26 квітня сюди доправили понад 100 людей — пожежників, працівників станції, охоронців.
Джерело: НАН України, «Наука і Чорнобиль»; Chernobyl Gallery
Радіаційний контроль не проводився — наявні дозиметри не витримували навантаження і зашкалювали. Стан хворих оцінювали за клінічними ознаками. Одяг постраждалих складали у підвалі лікарні — саме там згодом зафіксували найвищий рівень радіаційного фону в місті.

Джерело: Національний музей «Чорнобиль»; Pripyat.com; проєкт «Chernobyl Gallery»

Нам важлива ваша думка! Пройдіть опитування: 

Чорнобиль: медична спадщина. Досвід лікарів сьогодні і чи вистачає знань лікарям?

Уже вранці в лікарні не залишилось вільних місць. Пацієнтів загортали у простирадла. Медичний персонал працював без перерви, у постійному контакті з радіацією.
27 квітня — за день до евакуації міста — розпочалась медична евакуація. Частину найтяжчих пацієнтів доправили до Києва, зокрема в Інститут радіології та клініки онкогематології. Там, під керівництвом професора С. Сівковича та Л. Кіндзельського, застосовували новітні на той час методики: трансплантацію клітин кісткового мозку, переливання крові, внутрішньовенне введення стовбурових клітин.
Джерело: Наука і Чорнобиль; спогади С. Сівковича, інтерв’ю 2021

Ціна цього подвигу.

Усі лікарі й медсестри, які працювали в перші 24–48 годин, отримали високе радіаційне навантаження. Через роки у багатьох із них розвинулись онкопатології, серцево-судинні хвороби, спостерігались передчасні смерті. Офіційно їхній подвиг не афішували. Про медиків Чорнобиля десятиліттями мовчали.

Джерело: свідчення проф. Кіндзельського; «Наука і Чорнобиль», НАН України, 2021

Чорнобиль — це не лише про реактор, який вибухнув. Це про людей, які залишились.
Про медиків, які торкалися чужого болю голими руками, не думаючи про власне завтра.
Вони були там. Без броні. Без вибору. Без страху.
І саме тому — вони заслуговують на нашу вічну пам’ять, вдячність і пошану. Не лише у день річниці. А завжди.

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.