Післяопераційний венозний тромбоемболізм: апіксабан проти еноксапарину натрію

Радикальна резекція матки, придатків, яєчників та частини лімфовузлів наразі залишається основним методом лікування злоякісних новоутворень репродуктивної жіночої системи. 

Зважаючи на значний обсяг операції та анатомічні особливості взаєморозміщення репродуктивних органів та судин нижніх кінцівок, у післяопераційний період підвищується ризик виникнення венозного тромбоемболізму. Як свідчать результати останніх досліджень, частота виникнення тромбоемболії глибоких вен нижніх кінцівок у жінок, які перенесли операцію щодо видалення пухлин органів малого таза, становить 26%, а легенева тромбоемболія ускладнює післяопераційний перебіг у 9% пацієнток. Згідно з чинними клінічними настановами, з метою профілактики ВТЕ всім пацієнткам у післяопераційний період рекомендовано ≥28 діб застосування пристроїв із послідовним утворенням тиску та/чи підшкірне введення низькомолекулярних гепаринів, зокрема еноксапарину натрію. Однак потенційна тривалість застосування препарату (˃6 міс), парентеральний шлях введення та вартість низькомолекулярних гепаринів спричиняє певні труднощі та призводить до підвищення частоти ускладненого перебігу післяопераційного періоду у жінок, які перенесли резекцію органів малого таза. З метою вдосконалення лікування у разі тромботичного ураження вен Всесвітня організація охорони здоров’я запропонувала пероральну форму потужного прямого зворотного високоселективного інгібітора активної ділянки фактора Ха — апіксабану. Зазначимо, що попередні результати застосування апіксабану у пацієнтів, які перенесли оперативне заміщення стегнового та/або колінного суглоба, надали істотне зниження частоти тромбоемболічних ускладнень післяопераційного періоду. Доведено, що апіксабан у лікувальних дозах спричиняє пригнічення тромбокінази та запобігає виникненню тромбу без порушення гомеостазу. Крім того, перевага застосування апіксабану полягає у відсутності необхідності контролю експозиції, за винятком ухвалення клінічного рішення щодо передозування та/або необхідності проведення термінового оперативного втручання. Група дослідників на чолі з Гунтупаллі Сакет, відділення онкогінекології, Університет Колорадо, місто Денвер (США), провели дослідження з метою з’ясування ефективності та безпеки застосування апіксабану у пацієнток, які перенесли оперативне лікування захворювання онкогінекологічного профілю. Результати опубліковані в онлайн-журналі «JAMA Network Open».

Результати

До дослідження було залучено 400 жінок віком 18–98 років. Усі пацієнти перенесли хірургічне інвазивне або малоінвазивне втручання з метою видалення злоякісної пухлини. У післяопераційний період апіксабан отримували 204 жінки;  еноксапарин натрій — 196 жінок. Дослідники вивчали частоту виникнення масивної кровотечі та/або клінічних симптомів, які б свідчили про хронічну крововтрату. Додатково досліджували загрозу виникнення ознак ВТЕ, частоту небажаних явищ, стерпність і профіль безпеки препаратів.

У результаті дослідження статистично значущих відмінностей між двома інтервенційними групами щодо частоти виникнення гострої кровотечі не виявлено (95% довірчий інтервал (ДІ) 0,07–16,76, р˃0,99). Частота виникнення клінічних симптомів крововтрати з дефіцитом обсягу циркулюючої крові 15–50% виявилася подібною (95% ДІ 0,87–4,1, р=0,11). Ознаки ВТЕ у групі апіксабану виникли у двох пацієнток проти трьох пацієнток групи еноксапарину натрію (95% Д, 0,26–9,5, р=0,68). Обидві активні речовини добре переносилися пацієнтками та не погіршували якості життя. Однак опитування пацієнток щодо зручності та безболісності застосування препаратів надало кращі результати у групі апіксабану порівняно із групою еноксапарину натрію: 98 та 58,8% відповідно, р˂0,001.

Таким чином, застосування перорального антикоагулянта прямої дії апіксабану є безпечною альтернативою еноксапарину натрію задля профілактики та лікування ВТЕ  у пацієнток з онкогінекологічною патологією.

Оригінал: Jama Network