Цікавий випадок з лікарської практики: Перші висновки

Робота лікаря-травматолога складна, оскільки вимагає правильного вирішення проблеми максимально швидко в будь-який час доби, пори року і в умовах, не завжди прийнятних. Професіоналізм і вміння приходять не відразу, а з досвідом, який по крихтах і формується з аналізу кожного випадку.

Так, на початку моєї діяльності був такий повчальний випадок. Літо. П’ятниця. Кінець робочого тижня. Надійшла на санітарну авіацію заявка з одного району. В ЦРЛ поступив молодий пацієнт з важкою травмою: закритий перелом стегнової кістки, розрив стегнової артерії і вени.

Лікарями районної лікарні надана невідкладна допомога: проведена тимчасова зупинка кровотечі і протишокова, інтенсивна терапія для корекції життєво важливих показників організму. Для надання спеціалізованої допомоги була сформована бригада в складі судинного хірурга, анестезіолога і ортопеда-травматолога. Мені, наймолодшому обласному ортопеду-травматологу, випала честь бути в її складі.

Це був перший мій виїзд. Я сподівався, що забезпечення й оснащення в районі є.

Район один із найвіддаленіших, тому дорога була довгою і важкою. Добралися ввечері, стомлені. Оглянули пацієнта. Вибрали тактику лікування. Проводимо підготовку до оперативного втручання. І тут проблема… Спеціального інструментарію і засобів для остеосинтезу немає. Серед медичних засобів «гуманітарки» я знайшов фіксатори для остеосинтезу стегнової кістки і навіть деякі інструменти. Завдяки своїй упертості і раціоналізаторству, якого навчився в інституті, вдалось успішно провести оперативне втручання. Подальша доля хворого склалася добре: рана загоїлася, кістка зрослась і відновилася функція кінцівки.

Так я здобув свій перший урок: виїжджаючи з лікарні за викликом медицини катастроф, по телефону уточняю деталі проблеми, беру із собою інструментарій та оснащення. Другий урок полягає в тому, що безвихідних ситуацій не буває: хто шукає, той знаходить. Третій урок: не помиляється той, хто нічого не робить.