Функція печінки як ключовий предиктор загальної виживаності у пацієнтів з гепатоцелюлярною карциномою, які отримують імунотерапію

Гепатоцелюлярна карцинома (ГЦК) залишається одним з найбільш летальних онкологічних захворювань, а ефективність лікування значною мірою залежить не лише від самої пухлини, а й від функціонального стану печінки. Поява імунотерапії суттєво змінила парадигму лікування ГЦК, однак прогноз у різних категорій пацієнтів може відрізнятися через вихідну тяжкість печінкової дисфункції та супутні захворювання.

Нове бразильське багатоцентрове дослідження реальної клінічної практики, проведене у 14 медичних центрах, проаналізувало виживаність пацієнтів із неоперабельною чи метастатичною ГЦК, які отримували імунотерапію, і виявило важливі предиктори результатів.

До аналізу включили 163 пацієнти з ГЦК, яких лікували імунотерапевтичними режимами з серпня 2020 року по березень 2024 року. Усі пацієнти отримували монотерапію інгібіторами контрольних точок або комбіновані схеми на їх основі.

Моніторинг включав регулярні радіологічні оцінки за RECIST 1.1 та фіксацію побічних ефектів відповідно до стандартів Національного інституту раку (версія 5.0). Додатково проаналізовано вплив функціонального стану печінки, супутньої метаболічно-асоційованої стеатотичної хвороби печінки (MASLD) та наявності варикозних вен на загальну виживаність.

Загальна виживаність та клінічні характеристики

Медіана загальної виживаності становила 14,7 місяців у всій когорті, тоді як 12- та 24-місячна виживаність становили 57,0% та 41,4% відповідно.

Пацієнти зі збереженою функцією печінки — Child–Pugh A та ECOG 0–1 — мали значно кращий прогноз: 20,6 місяців медіани загальної виживаності.

Імуноасоційовані побічні ефекти

Побічні ефекти, пов’язані з імунотерапією, спостерігались у 19,6% пацієнтів і здебільшого включали тиреоїдні порушення та дерматологічні прояви. У частини пацієнтів зафіксовано кровотечі та інші ускладнення, пов’язані з портальною гіпертензією та варикозними венами.

Незалежні предиктори виживаності

За результатами багатофакторного аналізу, такі чинники виявилися незалежними предикторами гіршої загальної виживаності:

• Погіршення функції печінки за шкалою ALBI (ступінь 2–3)
• MASLD як етіологічний фактор ГЦК
• Наявність варикозно розширених вен стравоходу та шлунка

Ці показники прямо впливали на ефективність імунотерапії та кінцеві клінічні результати.

Дослідження підтверджує ключову роль функціонального резерву печінки в прогнозуванні успішності імунотерапії у пацієнтів з ГЦК. Хоча у великих клінічних випробуваннях перевага комбінованих режимів над мультикіназними інгібіторами вже була продемонстрована, дані реальної практики додають важливі деталі щодо того, які групи пацієнтів отримують найбільшу вигоду.

Наявність MASLD, що стає дедалі поширенішою етіологією ГЦК у світі, значно погіршує прогноз на фоні імунотерапії. Також вирішальне значення має контроль портальної гіпертензії, оскільки варикозні вени корелюють з нижчою виживаністю та вищою частотою ускладнень.

Отримані результати підтверджують, що:

• Функціональний стан печінки залишається центральним критерієм при виборі відповідної терапії ГЦК.
• Пацієнти зі збереженим функціональним резервом демонструють більш ніж удвічі тривалішу виживаність.
• Наявність MASLD та варикозних вен має бути врахована до початку терапії, оскільки суттєво впливає на прогноз.
• Імунотерапія показує добру ефективність і керований профіль безпеки у реальних клінічних умовах, однак вимагає ретельної стратифікації ризику.

ДЖЕРЕЛО: PubMed

На платформі Accemedin багато цікавих заходів! Аби не пропустити їх, підписуйтесь на наші сторінки! Facebook. Telegram. Viber. Instagram.