Пацієнти в історії мовленнєвих розладів

Дата публікації: 21.10.2019

Автори: Редакція «Аксемедін»

Ключові слова: порушення мовлення, вади мовлення, заїкання, мовленнєві порушення, зона Брока

За ініціативою Міжнародної асоціації людей, що заїкаються (International Stuttering Association), 22 жовтня з 1998 року визнано Міжнародним днем людей, які мають таку проблему. Але порушення мовлення не обмежуються лише заїканням. Тому згодом цей день трансформувався у Всесвітній день людей з вадами мовлення.

Один з найперших відомих описів порушення мовлення належить Гіппократу (близько 460 р. до н. е. — бл. 370 р. до н. е.), який вважав причиною розладів надмірну кількість слизу. Хоча термін «логопедія» з’явився наприкінці ХІХ сторіччя, основні її напрями сформував Абу Алі аль-Хусейн ібн Абдаллах ібн Сіна   Авіценна (980  1037 рр.) у «Каноні лікарської науки». Як стверджують спеціалісти, Авіценна надав майже сучасні логопедичні поради для корекції заїкання: «Такій людині слід перед тим, як почати розмову, зробити глибокий вдих і широко розправити груди, говорити не поспішаючи».

Мовленнєві  порушення — міждисциплінарна проблема. Натепер існує три класифікації:

  • психо-педагогічна;
  • клініко-педагогічна;
  • медична.

Перші дві використовують вчителі-логопеди і психологи, останню – неврологи і психіатри. У МКХ-10 шифри щодо вад мовлення містяться у трьох рубриках:

  • Психічні розлади та розлади поведінки – F.
  • Вроджені аномалії (вади розвитку), деформації та хромосомні порушення — Q.
  • Симптоми, ознаки та відхилення від норми, що виявлені при клінічних і лабораторних дослідженнях, не класифіковані в інших рубриках — R.

За ICPC-2–Українською Міжнародною Класифікацією ПМД – 2 Видання,  мовленнєві порушення можна закодувати як:

  • N19 — Розлад мовлення (Симптоми/скарги «Нервова система»).
  • Р10 — Заїкання/запинання («Психологічні» Симптоми/скарги ).

Незважаючи на те, що в дитинстві люди з такими розладами часто піддавалися висміюванню з боку однолітків однолітків, відомі впливові особи, які зазвичай не робили таємницю з такої проблеми.

Найшляхетнішого пацієнта з порушенням мовлення — короля Георга VI (англ. George VI; 14 грудня 1895 р. – 6 лютого 1952 р.вилікував австралієць Лайонел Джордж Лог (англ. Lionel George Logue; 26 лютого 1880 р. – 12 квітня1953 р. Лайонел Лог навчався риторики, техніки виступів на публіці, ставив вистави, заснував клуб ораторів, але ніколи не вивчав ані медицину, ані педагогіку. Скоріш за все, успіх Лога полягав в тому, що крім фізичних вправ, які сприяли покращенню дихання під час розмови, відмінною рисою його методики були:

  • гумор;
  • терпіння;
  • «вселюдське співчуття» до пацієнта.

Георг VI – важливий пацієнт в історії медицини навіть не через те, що був королем Великобританії, а тому, що гонорар за його лікування дозволив Логу субсидувати лікування неплатоспроможних людей з мовленнєвими  порушеннями.

У Міжнародний день людей з вадами мовлення, справедливо згадати ім’я ще двох пацієнтів, завдяки яким змогли отримати допомогу інші:

  • Луї Віктор Леборн (Louis Victor Leborgne; 21 липня 1809 р. – 17 квітня 1861 р.).
  • 84-річний садівник Лелонг (1777 р. – 8 листопада 1861 р.).

Луї Віктор Леборн, більш відомий, як «пацієнт Тан», страждав на епілепсію,  здатність розмовляти втратив біля 30 років. Невідомо, що саме спричинило розлад, але мосьє Леборн за 21 рік , що провів у шпиталі Бісетр, міг лише повторювати: «Тан-тан». Доля до Лелонга була більш прихильною. Він раптово впав у віці 83-х років, а коли прийшов до тями, міг промовити лише кілька слів. Обидва пацієнта цілком розуміли розмову інших людей. Їхні інтелектуальні здібності не постраждали. Імена чоловіків увійшли в історію медицини завдяки хірургу, антропологу, етнографу і анатому Полю П’еру Брока (28 червня 1824 р.– 9 липня 1880 р.).


Думку про те, що у лобних ділянках головного мозку існує центр мовлення, першим висловив терапевт Жан Батист Буйо (16 вересня 1796 р.– 29 жовтня 1881 р.). Він навіть пообіцяв 500 франків тому, хто знайде людину з ураженням лобних ділянок і без розладів мови. Але за тих часів ідея нікого не хвилювала.


Можливо, Поль П’ер Брока ніколи б не зацікавився симптомами у Леборна і Лелонга, якби не зять Буйо – Ернест Саймон Олександр Обертин (1825 – 1893 рр.). Обертин цілком розділяв погляди тестя.

  • 1852 року він оглядав самогубця. Той пострілом з пістолету зніс собі лобну кістку так, що «відкрив» півкулі мозку, які залишилися неушкодженими. Пацієнт кілька годин прожив у лікарні. Здатність до мовлення у нього була збережена. Але коли Обертин шпателем злегка натискав на лобну долю – пацієнт її втрачав.
  • 1861 року Ернест Обертин був присутнім на зустрічі Паризького антропологічного суспільства, де виступав Поль Брока.

Невідомо, коли Ернест Обертін розповів Полю Брока про ідеї лікаря Буйо, але відомо, що Брока запрошував Обертіна оглянути мосьє Леборна і навіть кинув колезі виклик: якщо при розтині після смерті пацієнта не знайдуть ураження лобних ділянок – Ернест відмовиться від своїх поглядів. Але життя підтвердило правильність думки лікаря Буйо.

Пострілом з пістолету зніс собі лобну кістку так, що «відкрив» півкулі мозку, які залишилися неушкодженими. Пацієнт кілька годин прожив у лікарні. Здатність до мовлення у нього була збережена. Але коли Обертин шпателем злегка натискав на лобну долю – пацієнт її втрачав. 

На прикладі захворювань мосьє Леборна і мосьє Лелонга, Брока не лише відкрив «центр мовлення», а й першим довів, що в головному мозку дійсно є ділянки з особливими функціями, що дало можливість лікарям всього світу краще розуміти природу порушень мовлення. Щоправда, з часом стало відомо, що проблема не обмежується лише однією зоною Брока.


Лікар має проаналізувати, яку саме допомогу слід надати людині з вадою мовлення:

  • логопедичну;
  • медичну;
  • психологічну;
  • комплексну медико-психолого педагогічну.

2015 року у Proceedings of the National Academy of Sciences опублікована робота вчених із університетів Берклі і Джона Гопкінса, в якій доведено, що центр Брока «вимикається», коли людина говорить уголос, але лишається активним і приймає участь у плануванні майбутніх слів і речень.

Інтерес учених до захворювань мосьє Леборна і мосьє Лелонга більш ніж через півтора сторіччя після їхньої смерті не згас. 2007-го група співробітників із Каліфорнійського університету під керівництвом Ніни Дронкерс провела МРТ-дослідження їхніх головних мозків, що досі зберігаються у Музеї анатомічної патології Гійома Дюпюїтрена у Парижі. Як виявилося, пошкодження у обох пацієнтів не обмежені лише зоною Брока.

Запитання до матеріалу

Максимальна кількість балів, яку Ви можете отримати:

Щоб дати відповіді на запитання до цього матеріалу та отримати бали,
будь ласка, зареєструйтеся або увійдіть як користувач.

Реєстрація
Ці дані знадобляться для входу та скидання паролю
Пароль має містити від 6 символів (літери або цифри)
Матеріали з розділу
Кластерная головная боль: современный алго ...
Туннельные мононейропатии: этиопатогенез, ...
Тетрагідроканабінол і Канабідіол, або Знов ...
Чинники ризику інсультів у дітей
Соматоформная вегетативная дисфункция: эво ...
Клінічні прояви інсульту у дітей
Клінічне завдання. Двоїння в очах. Діагнос ...