Синдром струшеної дитини: міф чи реальність?

Дата публікації: 17.10.2019

Автори: Редакція «Аксемедін»

Ключові слова: насильство, синдром струшеної дитини, травма голови, жорстоке поводження

2 жовтня, в день народження Махатми Ганді, лідера індійського руху за незалежність і піонера філософії та стратегії ненасильства, відзначають Міжнародний день ненасильства. Не завжди лікарі сприймають проблему насильства як медичну. Але є певні діагнози, які відображають те, що відбувається в суспільстві, і підкреслюють саме скоєні насильницькі дії щодо пацієнта. З нагоди цього дня редакція платформи Accemedin.com пропонує ознайомитися з результатами опитування лікарів «Синдром струшеної дитини: міф чи реальність?», яке було проведено на нашій платформі в липні 2019 року.

Серед лікарів, що взяли участь в опитуванні:

  • 50% — не приймають дітей першого року життя;
  • 24% — приймають щодня;
  • 15% — приймають 1–2 дитини віком до одного року протягом тижня;
  • 5% — приймають 1– 2 дитини протягом місяця;
  • 5% — 1–2 дитини протягом кількох місяців.

В україномовній медичної літературі надзвичайно рідко зустрічається поняття «синдром струшеної дитини». Про це зазначили 51% респондентів. Англомовні джерела вказують на shaken baby syndrome (SBS) як на групу фізичних ушкоджень, які вважають наслідком сильного струшування немовляти та фізичної дії на голову або без такої дії. Американська академія педіатрії описує синдром струшеної дитини як сукупність травматичних пошкоджень, які можуть спричинити смерть або інвалідність дитини і визнає користь збереження терміну «синдром струшеної дитини». Але в медичній документації Американська академія педіатрії рекомендує лікарям вказувати діагноз травми голови, яку спричинили дитині.

Синдром струшеної дитини частіше зустрічається у немовлят, хоча його можуть діагностувати і в дітей старшого віку. Вік дітей, яким було діагностовано синдром струшеної дитини в Канаді з 1988 по 1998 рік, коливався від періоду народження до чотирьох років, середній вік дорівнював 4,6 місяця.

Особливо небезпечно струшувати дитину перших місяців життя, що зумовлено її анатомо-фізіологічними особливостями:

  • порівняно великою вагою і розміром голови;
  • слабкістю м’язів шиї.

Під впливом сил обертального прискорення-уповільнення під час струшування у мозку дитини може відбутися зсув перемичок вен у субдуральному просторі, дифузне пошкодження аксонів, контузія і набряк.

Лише 8% лікарів, що взяли участь в опитуванні, зазначили, що їм доводилося діагностувати синдром струшеної дитини або спостерігати дитину, якій інший лікар діагностував цей синдром. Небезпечність і наслідки струшування дитини не дуже зрозумілі батькам. Неадекватну підготовку лікарів щодо цього питання Канадське товариство педіатрії визначило як проблему.

Тріада симптомів, що характерна для синдрому струшеної дитини, — це:

  • субдуральна гематома;
  • крововилив у сітківку;
  • набряк головного мозку.

Переломів кісток черепа може не бути, про що правильно відповіли 65% респондентів. Синдром струшеної дитини важливо діагностувати своєчасно, що може виявитися складним завданням з причини:

  • відсутності очевидних ознак травм у дитини;
  • приховування від медичних працівників факту струшування дитини;
  • лікарі не очікують зустріти синдром струшеної дитини.

Не завжди синдром струшеної дитини — прояв навмисного знущання над дитиною, на що правильно вказали 84% лікарів, але цей синдром завжди ознака жорсткого поводження з дитиною, навіть коли батьки самі цього не усвідомлюють і не мають жодного наміру заподіяти дитині боляче. Про це правильно зазначили 25% респондентів.

Деякі дослідження, що їх проводили серед студентів, учнів старших класів, дорослих, вагітних, жінок-в’язнів, свідчать, що 25–50% опитуваних не знають про небезпечність трясіння дитини (Мішель К.Г. Уорд, Сьюзен Беннет, Джеймс Кінг, 2004 р.). Народження дитини завжди пов’язане з виникненням для всіх членів родини додаткових обов’язків і турбот, навіть якщо дитина бажана. Клініка Майо на офіційному сайті вказує такі чинники ризику синдрому струшеної дитини:

  • молодий вік батьків;
  • неповна родина;
  • стрес;
  • перенесений самими батьками в дитинстві факт насильства;
  • алкоголь і токсикоманія;
  • нестабільна сімейна ситуація;
  • депресія в членів родини.

Стрес, брак сну і перевтома підвищують неадекватне сприйняття дорослими дитячого крику. Іноді молода мама струшує дитину, намагаючись її заспокоїти. На думку лікарів, що взяли участь в опитуванні, дорослі струшують дитину з таких причин:

  • 19% — з причини відсутності знань про анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму;
  • 17% — з причини гніву на дитину;
  • 17% — під дією алкоголю або наркотичних речовин;
  • 14% — з причини стресу і перевтоми;
  • 13% — з причини післяпологової депресії;
  • 10% — з причини побутових проблем;
  • 6% — знущаються над дитиною;
  • 5% — складно відповісти.

Труднощі з діагностикою синдрому струшеної дитини спеціалісти пов’язують із відсутністю системи звітності щодо цієї проблеми, відсутністю інших ознак жорстокого поводження, нечіткою клінічною картиною травми голови (Като Н., 2016 р.; Людвигссон Ю.Ф., 2017 р.). Лікарі платформи Accemedin.com, які взяли участь в опитуванні, на запитання, чому дітям із синдромом струшеної дитини зазвичай помилково діагностують інші захворювання, відповіли таке:

  • 25% вважають, що медичний працівник часто не припускає думки, що у благополучній родині, де дитина бажана, батьки можуть завдати дитині травматичних ушкоджень.
  • 23% зазначили, що батьки самі не припускають думки, що нетривалий струс може спричинити травму.
  • 14% вказали, що батьки приховують бажання завдати малюку шкоди.
  • 19% відзначили, що це відбувається тому, що клінічна картина синдрому струшеної дитини часто нагадує клінічну картину інших захворювань.
  • 19% гадають, що причини складнощів із діагностикою — відсутність інших ознак травматичних ушкоджень у дитини: синців, саден, тощо.

Навіть короткочасне трусіння немовляти впродовж кількох секунд може стати причиною незворотного пошкодження мозку, про що правильно зазначили 44% лікарів, що взяли участь в опитуванні.

Клінічна картина синдрому струшеної дитини описана на сайті клініки Майо, а також на сайті Американської асоціації нейрохірургів. Цей стан можуть супроводжувати такі ознаки:

  • дратівливість, неспокій, надмірне збудження дитини;
  • загальна кволість (про що вказали 12% лікарів);
  • розлади сну (зазначили 8% респондентів);
  • порушення дихання — брадипное (5% лікарів);
  • розлади харчування — відмову від їжі (10% лікарів);
  • порушення смоктання і ковтання — (11% респондентів);
  • блювання (13% опитуваних);
  • бліда шкіра (5% лікарів);
  • судоми (12% респондентів);
  • брадикардія (5% лікарів);
  • кома;
  • смерть.

Лікар несе відповідальність за виявлення і захист дітей, що піддаються ризику насильства. Вірогідність повідомлення соціальним службам про неналежне поводження батьків і опікунів з дитиною серед лікарів-практиків залежить від їхньої обізнаності у цьому питанні. У Наказах МОЗ і протоколах лікування немає відповіді на запитання: «Чи повинен медичний працівник повідомляти у службу у справах дітей про кожен випадок синдрому струшеної дитини?» Думки лікарів, що взяли участь в опитуванні, розділилися таким чином:

  • 46% вважають, що так;
  • 51% гадають, що лише в тому випадку, коли батьки завдали дитині шкоди навмисно;
  • 3% респондентів вважають, що лікар не зобов’язаний взагалі повідомляти про синдром струшеної дитини.

У п. 4 Наказу МОЗ України №278 «Про затвердження Порядку проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих осіб від домашнього насильства або осіб, які ймовірно постраждали від домашнього насильства, та надання їм медичної допомоги» від 1 лютого 2019 року, зазначено: «Заклад охорони здоров’я не пізніше однієї доби інформує за допомогою телефонного зв’язку, електронної пошти з подальшим письмовим підтвердженням та з дотриманням правового режиму інформації з обмеженим доступом уповноважені підрозділи органів Національної поліції України, а у разі виявлення ушкоджень у дитини — також службу у справах дітей районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об’єднаної територіальної громади (далі — служба у справах дітей), які здійснюють прийом і розгляд заяв та повідомлень про вчинення домашнього насильства.

Якщо постраждалою особою є дитина, заклад охорони здоров’я не пізніше однієї доби засобами телефонного зв’язку, електронною поштою з подальшим письмовим підтвердженням, крім зазначених в абзаці першому цього пункту суб’єктів, також інформує службу у справах дітей про виявлення фактів насильства шляхом оформлення повідомлення про дитину, яка постраждала від жорстокого поводження або стосовно якої існує загроза його вчинення…»

Щоб захистити дітей, медичні працівники повинні не лише діагностувати синдром струшеної дитини, але й інформувати батьків і опікунів про небезпечність трясіння немовлят, проводити роз’яснювальну роботу з населенням щодо безпечних підходів до догляду за новонародженими.

89% респондентів зацікавлені в проходженні освітнього курсу щодо допомоги дітям із синдромом струшеної дитини. Редакція платформи Accemedin.com дякує лікарям за участь в опитуванні та підготує матеріали для більш ретельного висвітлення проблеми синдрому струшеної дитини. Ваша думка дуже цінна для нас! 

Запитання до матеріалу

Максимальна кількість балів, яку Ви можете отримати:

Щоб дати відповіді на запитання до цього матеріалу та отримати бали,
будь ласка, зареєструйтеся або увійдіть як користувач.

Реєстрація
Ці дані знадобляться для входу та скидання паролю
Пароль має містити від 6 символів (літери або цифри)
Матеріали з розділу
Лікування інсультів у дітей
Кластерная головная боль: современный алго ...
Синдром «котячого ока» без атрезії ануса, ...
Результати дослідження лікарів «Пацієнти з ...
Арахноидиты головного мозга
Інформаційні онлайн-джерела з неврології
Лікування інсультів у дітей: вступ